Grammar

Англійська граматика складається з багатьох областей – від базових дієслів та побудови речень до вираження граматичних часів, модальних дієслів або словотворення.

• Basic verbs: be, have, do – основне використання дієслів be, have, do для побудови базових речень
• Tenses – вираження граматичних часів у англійській мові, різниця між використанням відповідних часів (напр. прості та тривалі варіанти часів)
• Nouns and pronouns – іменники (напр. неправильна форма множини), займенники (творення та використання зворотніх та присвійних займенників)
• Articles and quantity – використання артиклів (a, an, the), вираження кількості (напр. злічувані та незлічувані іменники)
• Adjectives and adverbs – прикметники та прислівники, різниця між ним, ступені порівняння, позиції в реченні
• Prepositions and conjunctions – прийменники міста, часу, напрямку, сполучники
• Verbs – теми пов’язані з дієсловами поза рамками вираження часу (модальні дієслова, використання інфінітиву, дієслівні зразки)
• Word formation – творення слів, префікси, суфікси
• Sentences – побудова речень, питань, умовні речення, пасивні речення
• Mixed practice – комбіноване практивування

Дієслова бути (be), мати (have) та робити (do) є одними з перших, які необхідно засвоїти під час вивчення англійської мови. Інформацію про їх значення, використання та відмінювання можна знайти на відповідних сторінках. Не зважаючи на те, що в речені воні можуть виступати як допоміжні та і як основні слова. Вправи зосереджені на їх основному значенні. У секції To have, to be: questions ви можете попрактикуватися в утворенні питань а в To have, to be: negatives в утворенні заперечень з цими дієсловами (тобто без використання допоміжного дієслова do).

Секція To have, to be in past simple зосереджується на їх формах у минулому простому часі.

Також корисно, вже з самого початку звертати увагу на використання зв’язків there is, there are, які використовуються для опису навколишнього світу та різних ситуацій, а також є одним з базових кроків у вивченні англійської мови.

Відмінювання

Дієслово to be в теперішньому часі має неправильні форми, які треба запам’ятати (у дужках вказано їхні скорочені форми):

Відмінювання

Дієслово мати (to have) завжди має форму have. Винятком є тільки 3 особа однини, у якій форма дієслова змінюється на has. Наприклад:

• I have a blue car.
• She has a red bike.

Дієвідмінювання

Дієслово робити (to do) завжди має форму do. Винятком є тільки 3-тя особа однини, яка має форму does. Наприклад:

I do all the repairs in our home.

He does his homework after school.

Використання

Дієслово робити (to do) виконує функцію основного або допоміжного дієслова.

Як основне дієслово воно має таке саме значення, як і слово робити в українській мові. Наприклад, ми можемо спитати:

What do you do? (Чим ти займаєшся?)

Ці типи зв’язків та використання дієслова як основго, ви можете пройти в простій вправі, яка спрямована на дієвідмінювання дієслова to do.

Ви також можете зустрітися з більш просунутим використанням дієлослова to do, коли воно підграє підкреслювальну роль. Якщо дієслово do використовується перед іншим дієсловом, то це дієслово буде пікреслено:

I do know that!

She does remember me!

Однак, дієслово do в англійській мові в основному використовується як допоміжне дієслово для утворення заперечення та питань.

Щодо загального вживання теперішнього простого часу див. Present simple.

Однак форми дієслів бути (to be), мати (to have) і робити (to do) можуть бути винятки. Це повʼязано не тільки з відмінностями в утворенні кожної форми, яка не підпорядковується тим самим правилам, що й інші дієслова, але й з їхньою складною природою. Вони здатні також функціонувати як допоміжні дієслова, що значно впливає на їх вживання в реченні.

Дієслово бути (to be) у теперішньому часі має неправильні форми, які ми маємо памʼятати. (У дужках подано їхні скорочені форми).

Дієслово мати (to have) можна зустріти у двох формах:

• Дієслово have як смислове дієслово, від якого ми утворюємо питання та заперечення за допомогою допоміжного дієслова do. Цей варіант більш характерний для американської англійської, але він уже проникає й у британську англійську.
• Дієслово have як допоміжне дієслово. У цій функції його можна зустріти, наприклад, при утворенні інших часів (present perfect, past perfect) або у сполученні have got, де у питанні та запереченні ми використовуємо саме дієслово have як допоміжне дієслово. Це варіант, характерний для британської англійської.
  • I have got a sister.

Також важливо памʼятати, що форма дієслова have у 3-й особі однини – has.

Стосовно дієслова робити (to do) ми також маємо бути уважними, аби розрізняти вживання дієслова: чи вживається воно як допоміжне або як смислове. Порівняйте:

• She does her homework.
• Do you go there often?
• I do know the answer.

У першому прикладі дієслово має смислову функцію і може бути просто перекладено як робити. У другому – це вже допоміжна функція, яку можна зустріти при утворенні запитань і заперечень (більше тут). Третє речення також є прикладом допоміжної функції дієслова, коли do виражає наголос, але це менш поширене вживання.

Про загальне формування питань див. Present simple tense: questions. Однак дієслівні форми бути (to be), мати (to have) і робити (to do) можуть бути винятками.

To be У питаннях ми вживаємо не допоміжне дієслово do, але саме дієслово бути – у питанні ми ставимо його перед підметом речення.

• Is he your brother?
• Are they happy?

To have Дієслово have вживається у сполученні have got або при утворенні теперішнього доконаного часу, коли воно виступає як допоміжне дієслово.

• Have you got a brother?
• Has she seen the film?

To do У питаннях додаємо як допоміжне дієслово.

• Does she always do her homework?
• Do they know the answer?

Не забувайте, що допоміжне дієслово do бере на себе граматичні функції. Тому смислове дієслово, що стоїть після нього, буде у своїй основній формі.

Про загальне утворення заперечення в теперішньому часі див. Present simple tense: negatives. Однак дієслівні форми бути (to be), мати (to have) і робити (to do) можуть бути винятками.

To be Для заперечень ми вживаємо не допоміжне дієслово do, а саме дієслово бути – після нього в запереченні ми додаємо частку not.

• They aren’t coming.
• She isn’t happy.

To have Дієслово have вживається у сполученні have got або при утворенні теперішнього доконаного часу, коли воно виступає як допоміжне дієслово.

• We haven’t got a car.
• She hasn’t seen the film.

To do У запереченні ми додаємо його як допоміжне дієслово.

• Do they come around here often?
• He doesn’t do the dishes.

Не забувайте, що допоміжне дієслово do бере на себе граматичні функції. Тому смислове дієслово, що стоїть після нього, буде у своїй основній формі.

Дієслова to do, to have і to be можуть також вживатися як допоміжні дієслова. З цієї причини до них застосовуються інші, але дуже прості правила при утворенні минулого часу.

To do

З дієсловом робити (to do) ми повинні бути уважними, щоб розрізняти його вживання. Насправді його можна використовувати як допоміжне або смислове дієслово. Якщо це допоміжне дієслово, то воно переважно використовується у створенні запитань та заперечень.

• Did you have time to tidy your room?
• I didn’t have time to tidy my room.

Допоміжне дієслово виконує всі граматичні функції, тому його слід подавати у правильній формі (did). Смислове дієслово, яке слідує за ним, залишається у своїй основній формі.

Якщо to do використовується як смислове дієслово, ми не маємо забувати вживати допоміжне дієслово при формуванні запитань та заперечень. Таким чином:

• Did you do the exercises?
• I didn’t do the exercises.

To have

Хоча дієслово to have може функціонувати як допоміжне дієслово, у минулому простому часі воно зустрічається лише як смислове дієслово. Правильною формою дієслова to have у минулому простому часі є had. Наприклад:

• I had a dog.

Питання та заперечення утворюються так само як і з іншими смисловими дієсловами: за допомогою допоміжного дієслова do. Наприклад:

• Did you have a good time last week?
• We didn’t have a good time last week.

To be

У минулому часі дієслово to be має неправильні форми:

• I was
• You were
• He/she/it was
• We were
• You were
• They were

Важливо памʼятати, що при формуванні питань ми не вживаємо допоміжне дієслово do, а формуємо їх, пересуваючи дієслово to be у відповідній формі (was/were) на початок речення:

• Were you in Japan last year?
• Was she at work last week?

Те саме стосується утворення заперечень. Допоміжне дієслово do не використовується, а частка not слідує за формою дієслова to be: was not/were not. Скороченими формами є wasn’t та weren’t.

• We weren’t there when it happened.
• I was not at school yesterday.

Використання

Конструкція there is та there are вживаються тоді, коли ми хочемо вказати на те, що щось десь є. Ця конструкція існує тому, що в англійській мові речення мають починатися з підмета. Наприклад:

• There is a glass on the table.
• There are people in the picture.

Наведені речення є відповідями на питання “де щось знаходиться?” з наголосом на щось. Якщо б ми хотіли знати, де щось знаходиться з акцентом на де, то потрібно б було змінити порядок слів:

• A glass is on the table.
• The people are in the picture.

Будова

Використаємо ми there is чи there are залежить від категорії числа підмета. Тут застосовуються загальні правила, за якими ми використовуємо is з одниною та are з множиною:

• There is a pink house on our street.
• There are people standing in front of it.

Будьте уважні! Хоча конструкція there is може мати коротку форму (there’s), у конструкції there are її не існує.

Ми створили для вас таблицю з усіма часами, з якими ви можете зустрітися в англійській мові:

Так само як і в українській мові, ми можемо зіткнутися з теперішнім, минулим та майбутнім часом. Різниця між типами часів полягає в тому, виражають вони одноразову (simple) чи довготривалу дію (continuous). Слово perfect в назві деяких часів вказує на вплив дії чи стану на пізніший період часу.

На зображеній діаграмі ми завжди знаходимося на пункті ЗАРАЗ, тобто точці, позначеній жирною лінією. Якщо біля часу зображений оповідач, то він представляє певне образне “Я”, про яке ми говоримо (те, ким були чи ким ми будемо і так далі).

В англійській мові в теперішньому часі варто розрізняти, йде мова про одноразову дію, виражену простим теперішнім часом (present simple) чи тривалу дію, виражену тривалим теперішнім часом (present continuous).

Зверніть увагу також на утворення питальних та заперечних речень, в яких міняється порядок слів та використовуються допоміжні слова.

Детальну інформації про всі часи можна знайти тут.

Використання простого теперішнього часу

Простий теперішній час використовується тоді, коли ми говоримо про загальні факти, які є завжди правдивими або є правдивими й усталеними протягом довшого періоду часу:

• Ten times ten makes one hundred.
• I live in Olomouc.

Також ми використовуємо простий теперішній час, коли говоримо про повторювані, звичні події. Часто з ними використовуються маркери часу: always, often, usually, sometimes, never та інші прислівники, які вказують на частоту повторюваних дій.

• She never works on Sunday.

Крім того, простий теперішній час використовується, наприклад, коли ми надаємо інструкції, описуємо дорогу та звичаї, коли говоримо про вже встановлений розклад.

Утворення простого теперішнього часу

Форма дієслова в теперішньому часу така сама, як і в інфінітиві:

• I live in London.
• They sleep in the bed.

Однак вона змінюється у 3-й особі однини, тоді додаємо до дієслова закінчення -s (або -es).

• She works in our office.
• He likes you.

Закінчення -es додається для милозвучності у словах, які закінчуються на -s, -z або шиплячі -sh, -ch, -x.

• wash → washes
• catch → catches

Якщо дієслово закінчується на приголосний, після якого стоїть голосний y, то y змінюється на i, а потім додається -es.

• carry → carries
• vary → varies

Що стосується часто вживаних дієслів, то є три винятки, які не керуються вище згаданими правилами – це дієслова to be, to do, to go.

Форми дієслова to be детально описано в самостійній статті.

• She always does the dishes.
• He goes there often.

Present simple

Питальна форма простого теперішнього часу утворюється за допомогою допоміжного дієслова do, яке ставиться на початок речення:

• Do you work in London?
• Do they know the answer?

Якщо ми використовуємо в реченні допоміжне дієслово, то воно бере на себе всі граматичні функції. Отже, смислове дієслово залишається незмінним. Зміна відбувається тільки у 3-й особі однини, коли до допоміжного дієслова додається закінчення -(e)s.

• Does she have a dog?
• Does he talk to you often?

Винятками при утворенні питальної форми є дієслова to be та to have. Вони детально пояснені тут.

Present continuous

Питальна форма у тривалому теперішньому часі утворюється за допомогою перенесення відповідної форми дієслова to be, яка виконує функцію допоміжного дієслова, на початок речення:

• Are you doing anything?
• Is she eating the dinner?

Використання питальних займенників

Крім простих запитань, які описані вище, і відповідь на які зазвичай “так” або “ні”, можна утворити також запитання з використанням питальних займенників. Їх ще також називають wh-questions. Питання такого типу використовуються для того, щоб дізнатися конкретну інформацію та утворюються за допомогою таких займенників: who (хто), what (що), where (де), when (коли), why (чому) a which (який/а/е), які ставляться на початок речення:

• Who is that person?
• Where am I?

Їх утворення та використання можна потренувати тут.

Present simple

Заперечення у простому теперішньому часі утворюється за допомогою дієслова do, до якого додається заперечна частка not, яка вказує на те, що мова йде про заперечення:

• I do not work in London.
• They do not know the answer.

Якщо ми використовуємо в реченні допоміжне дієслово, то воно бере на себе всі граматичні функції. Отже, смислове дієслово залишається незмінним. Зміна відбувається тільки в 3-й особі однини, коли до дієслова додається закінчення -(e)s.

• She doesn’t have a dog.
• He does not talk to you often.

Заперечення також можуть мати скорочені форми don’t та doesn’t. Їхнє використання є доволі поширеним, а також вони є взаємозамінними з повними формами (яким надають перевагу у формальному спілкуванні).

Коли ми утворюємо заперечення, треба пам’ятати, що в англійській мові в реченні використовується тільки одна заперечна частка. Тобто, якщо в реченні є not, то ми не будемо вживати слово never і навпаки, хоча дослівний переклад з української мови може наштовхнути нас на цю хибну думку.

Present continuous

У тривалому теперішньому часі заперечення утворюється за допомогою заперечної частки not, яка ставиться після дієслова to be:

• You are not doing anything.
• She is not eating the dinner.

У тривалому теперішньому часі також можна утворити скорочені заперечні форми, тобто aren’t та isn’t. Варто також запам’ятати, що у 1-й особі однини (am not) утворити скорочену форму неможливо.

Знов-таки, коли ми утворюємо заперечення, варто пам’ятати, що в англійській мові використовується тільки одна заперечна частка.

Використання тривалого часу (present continuous)

Теперішній тривалий час використовується, коли ми говоримо про події, які відбуваються прямо зараз (у той час, коли ми про них говоримо).

• She is cooking now.
• They are leaving.

Теперішній тривалий час також використовується тоді, коли ми говоримо про тимчасові стани, які є правдивими на момент, коли ми про них говоримо.

• His father is living with them at the moment.
• I am using my friend’s car for now.

Тривалий час використовують також для того, щоб підкреслити повторюваність ситуації. У таких випадках ми також використовуємо прислівник always.

• They are always arguing.
• It is always raining around here.

Утворення тривалого часу

Теперішній тривалий час ми утворюємо за допомогою дієслова бути (to be) у теперішньому часі у відповідній особi, яке супроводжується основним дієсловом, до початкової форми якого ми додаємо закінчення -ing.

• I am reading.
• We are traveling.

Дієслова стану

Існують дієслова, від яких неможливо утворити теперішній тривалий час. Це, наприклад, дієслова стану, тобто такі дієслова, які описують не діяльність, а процеси мислення, почуттів та сприйняття органами чуття. До таких дієслів належать: love, hate, like, hope, wish, agree, see, hear і так далі. Хоча нам і зрозуміло, що, керуючись логікою, ми б мали використати у вищенаведених прикладах тривалий час, ми вживаємо їх у початковій формі, наприклад:

• I see them playing in the garden.
• The teacher hears us talking in the back.

З усіх дій, наведених у прикладах, зрозуміло, що вони відбуваються на даний момент і мали б бути виражені теперішнім тривалим часом. Але дієслова see та hear виражають процес сприйняття органами чуття, тобто створити від них тривалу форму неможливо. Навпаки, слова play та talk виражають діяльність і вони використані у тривалій формі. Той самий принцип ми можемо побачити і в наступному прикладі:

• We like the picture she is drawing.

Різниця між використанням простого теперішнього часу та тривалого теперішнього часу полягає у перебігу (тривалості) дії. Тривалий теперішній час використовується, коли ми говоримо про події, які відбуваються на даний момент. Це також стосується дій довготривалого характеру, які є правдивими у момент, коли ми про них говоримо, але в той самий час вони є лише тимчасовим явищем. Наприклад:

• Her mother is living with them at the moment.
• All the people are standing in my view.

Простий теперішній час, навпаки, вказує на повторювані, довготривалі дії, стани чи факти:

• He lives next door to us.
• We eat breakfast every day.

Різниця між станом та дією

Для того, щоб правильно обрати час, нам потрібно звернути увагу на те, говоримо ми про дію чи стан:

• What do you do? I am a writer.
• What are you doing? I am writing a book.

У першому випадку ми використовуємо простий теперішній час, тому що ми говоримо про стан. Ми питаємо про те, ким людина є. Навпаки, у другому прикладі ми питаємося про конкретну дію, саме тому ми використовуємо тривалий теперішній час.

Поширеною помилкою є спроби утворення тривалого часу від дієслів стану:

• This cake tastes wonderful.
• Right now she wants to help me.

Хоча дія відбувається у момент, коли ми про неї говоримо, мова йде про дієслова стану, які не мають тривалої форми (вони детальніше описані тут).

Дратівні події

Труднощі також виникають при використанні теперішнього тривалого часу, коли ми описуємо події, які нас дратують:

• My parents are always arguing.
• I am constantly spilling things.

Незважаючи на те що нам може здатися, що мова йде про повторювані дії і логічно б було використати простий теперішній час, у наведених прикладах описано дії, які є типовими або дратівними. Допомогою у визначенні може стати використання прислівника always (або його синонімів).

Для багатьох складно зрозуміти, коли дія є дратівною (використання теперішнього тривалого часу), адже це вельми суб’єктивна річ. У деяких випадках варто звернути увагу на те, чи не вжито у зв’язку з дією таких конструкцій, як: it’s annoying, I hate it або інші негативні фрази. Якщо в тексті немає таких конструкцій, то треба подумати про те, які стани та дії вважаються дратівними, як-от: втрата речей, гучні розмови, запізнення, незгода тощо.

У минулому часі в англійській мові ключовим є те, чи ми просто згадуємо, що щось сталося чи ці події мали вплив на те, що відбулося далі.

Якщо ми просто згадуємо, що щось відбулося, то ми використовуємо простий минулий час (past simple) або минулий тривалий час (past continuous), якщо дія тривала певний час.

Якщо дія або стан у минулому вплинули на сучасність, ми вживаємо теперішній доконаний час (present perfect). Цей час ми застосовуємо і для опису досвіду, який отримали. Ми також розрізняємо його просту (simple) та тривалу (continuous) форми.

У разі якщо ми хочемо вказати на те, що певному моменту в минулому передувала інша дія або стан, а також якщо ця дія або стан вплинули на цей момент у минулому, то використовуємо минулий доконаний час (past perfect), в якого також є проста (simple) та тривала (continuous) форми.

Повну інформацію з усіма часами можна знайти тут.

Використання

Простий минулий час ми використовуємо тоді, коли хочемо описати події, які відбулися в конкретний відрізок часу у минулому. З ними часто пов’язані такі часові маркери, як-от: yesterday, three weeks ago, last year, when I was young.

• We watched a film yesterday.

Ми також використовуємо простий минулий час тоді, коли ми говоримо про стани та одноразові або повторювані події у минулому.

Утворення: основні принципи

Форму минулого часу від правильних дієслів ми утворюємо за допомогою закінчення -ed, додаючи його до основної форми дієслова. В односкладових дієсловах з одним голосним, після якого стоїть приголосний, цей кінцевий приголосний подвоюється.

• We played football two weeks ago.
• The bus stopped.

Утворення: винятки

Якщо дієслово в інфінітиві закінчується на -e, то цей голосний не подвоюється, ми просто додаємо до дієслова -d.

• He retired last week.
• We desired a chance.

Якщо дієслово закінчується на -y і перед ним стоїть приголосний, то в такому разі -y пом’якшується і до дієслова додається закінчення -ed.

• They buried him last Friday.
• He carried the bag for me.

Утворення форм неправильних дієслів не підпорядковується правилам, які можна легко описати, як у випадку з правильними формами. Тому їхні форми потрібно вивчити.

Огляд найважливіших неправильних дієслів:

Неправильні форми також трапляються у часто вживаних дієсловах to be, to do та to have. Детальніше про їхні форми див. тут.

Важливо також памʼятати, що при формуванні питань і заперечень не обовʼязково знати правильну форму неправильного дієслова, оскільки їхню функцію виконує допоміжне дієслово did/have. Читайте більше тут.

Past simple

Ми утворюємо питання у простому минулому часі за допомогою дієслова did (тобто форми минулого часу дієслова do) на початку речення. Допоміжне дієслово бере на себе всі граматичні функції. Воно ідентифікує минулий час, саме тому смислове дієслово, яке стоїть після допоміжного, знаходиться в теперішньому часі. Форма did використовується для всіх осіб однини і множини:

• Did they go to the party?
• Did she call you?

Винятком є дієслово to be, яке не потребує допоміжного дієслова do. У цьому випадку питання утворюється за допомогою відповідної форми дієслова be на початку речення. Наприклад:

• Was I too loud?
• Were you happy?

Past continuous

У минулому тривалому часі ми утворюємо питання за допомогою відповідної форми to be на початку речення:

• Were they eating?
• Was she leaving?

Past simple

Ми утворюємо заперечення у простому минулому часі за допомогою дієслова did (тобто форми минулого часу від дієслова do), до якого ми додаємо частку not, яка вказує на заперечення. Допоміжне дієслово did бере на себе всі граматичні функції. Оскільки допоміжне дієслово вказує на минулий час, смислове дієслово, яке стоїть після нього, знаходиться в теперішньому часі. Форма did використовується для всіх осіб множини та однини:

• They did not go go to a party.
• She did not call you.

У заперечних реченнях ми також можемо зіткнутися зі скороченою формою didn’t. Використання скороченої форми є доволі поширеним, також вона є взаємозамінною з повною формою (якій надають перевагу у формальному спілкуванні).

Винятком є дієслово to be, яке при утворенні заперечення не потребує допоміжного дієслова do. У цьому випадку до віпдовідної форми дієслова to be додається частка not:

• I was not too loud.
• You weren’t happy.

Past continuous

У минулому тривалому часі заперечення утворюється за допомогою заперечної частки not, яка ставиться після відповідної форми дієслова to be:

• They were not eating.
• She was not leaving.

Знову-таки ми можемо утворити скорочену форму заперечення, тобто wasn’t та weren’t.

Минулий тривалий час використовується тоді, коли ми хочемо підкреслити перебіг чи тривалість згаданої дії. Цей час утворюється за допомогою дієслова to be у відповідній формі (тобто was/were) та суфіксу -ing.

• It was raining.
• You were driving.

Минулий тривалий час використовується в таких випадках:

Важливо пам’ятати, що минулий тривалий час не використовується у випадку дієслів стану (напр.: mean, know, need, love, hate) та дій, які у минулому регулярно або часто повторювалися. Наприклад:

• They played basketball every evening.
• It happened every time I are lunch.

Детальніше про випадки, коли минулий тривалий час не використовується, а також більше прикладів його правильного використання, ви можете знайти тут.

Утворення теперішнього доконаного часу

Форма теперішнього доконаного часу утворюється шляхом вживання допоміжного дієслова have у відповідній формі та дієприкметника минулого часу смислового дієслова (у правильних смислових дієслів додається закінчення -ed до основної форми дієслова, форми дієприкметників минулого часу неправильних дієслів шукай за темою Форми past participle у розділі Past simple tense)

• I have already finished my coffee.

Неправильні форми дієприкметників минулого часу можна знайти тут.

Інформація про утворення питань та заперечень можна знайти тут.

Використання теперішнього доконаного часу

Простий теперішній доконаний час використовується тоді, коли ми говоримо про події, які відбулися у минулому, але мають певний зв’язок з теперішнім.

Ми також вживаємо простий теперішній доконаний час, коли говоримо про досвід, який ми проживали до цього моменту. Зазвичай цей досвід не доповнюється конкретними часовими маркерами, але часто разом з ним застосовуються такі слова та словосполучення: ever, never, before, in my life, so far, up until, now.

• I have never been to London.

Простий теперішній доконаний час використовується також тоді, коли ми говоримо про недавні події, хоча дія закінчена та відбулася у минулому. Недавнє минуле часто пов’язане з використанням таких слів, як-от, just та recently.

• What has just happened?

Простий теперішній минулий час використовується для опису дії, яка відбулася у минулому, але має наслідки в теперішньому.

• Tom has broken his arm.(Рука Тома в гіпсі, вона все ще зламана).

Також простий теперішній доконаний час вживається разом з прийменниками for та since для опису подій, які почалися у минулому, але досі тривають.

• I have known him since 2015.

Простий теперішній доконаний час також використовується разом з прислівниками, наприклад, yet, already, still.

Утворення часу

Минулий доконаний час використовується для опису подій, які відбулися перед певним моментом у минулому. Він утворюється за допомогою дієслова had та дієприкметника минулого часу смислового дієслова (у правильних дієслів за допомогою закінчення -ed, доданого до основної форми дієслова, у неправильних дієслів потрібно знайти відповідну форму). Наприклад:

• write → had written
• sleep → had slept

Використання часу

Зазвичай він не використовується в реченні самостійно, а разом з іншим минулим часом, який описує подію, яка настала між іншою, більш ранньою подією та даним моментом:

• Matt suddenly realised that he had left his laptop on the train.
• Only then I realised that I had made a mistake in my calculations.

У вищезгаданих прикладах ми можемо побачити два минулі часи, щоб вказати на те, яка подія настала раніше. Метт міг згадати про те, що він забув ноутбук в автобусі вже після того, як це сталося. Так само, ми можемо усвідомити свою помилку тільки після того, як ми її зробимо. У цих випадка це є зрозумілим з контексту.

У менш чіткому реченні на порядок дій вказує наявність таких сполучників, як before, until, after.

Різниця між простим минулим часом та тривалим часом полягає в тому, що ми наголошуємо на перебігу чи тривалості дії.

Рисунок 1. Різниця між простим минулим часом та минулим тривалим часом

Простий минулий час

Простий минулий час використовується:

Минулий тривалий час

Минулий тривалий час використовується в таких випадках:

Використання

Контраст, який утворюють ці два часи, важливий тоді, коли ми говоримо про дві події, які знаходяться на різних часових лініях у минулому. Як-от:

• What were you doing when the police arrived?

У минулому відбулася певна подія або дія, до якої ставиться питання у прикладі. Тривалість цієї дії підкреслюється використанням минулого тривалого часу. Ця дія була перервана іншою, яка відбулася одразу, моментально, негайно. У цьому разі ми використовуємо простий минулий час.

Порівняйте:

• Marek was studying for his test while Camilla was listening to music.

Незважаючи на те що мова йде про дві дії у минулому, обидві дії відбувалися в один час і не були перервані.

У наступному прикладі мова також йде про більше дій у минулому:

• He walked to the bar and sat next to her.

Однак це серія подій, тому ми використовуємо простий минулий час: перед тим, як він сів біля неї, він мав спочатку прийти до бару.

Акцентування уваги на часі

Визначити, чи потрібно використовувати минулий тривалий час, тобто зрозуміти, чи робиться в реченні акцент на часі – легко. Достатньо просто знайти в реченні конкретну інформацію про час: yesterday, in the morning, last week і т. д. Зазвичай таким способом описуються дії, які мали тривати певний час (вони не стаються моментально, як, наприклад, чхання, спотикання чи відправка повідомлення тощо).

Повторюваність дії

Нам може здатися, що час акцентується й у таких випадках, як:

They went to the cinema every Friday.

Ми можемо знайти тут конкретний часовий маркер, але в цьому випадку (та в інших подібних) важливо звернути увагу на слово every. Воно вказує на повторюваність дії, а отже, ми використовуємо простий минулий час. Такі слова, як always, закінчення -s на кінці часового маркера (Fridays, evenings, atd.), often, regularly і подібні, виконують схожу функцію.

Дратівні дії

Для багатьох важко визначити, коли мова йде про дратівні ситуації (використання минулого тривалого часу), адже це суб’єктивна річ. У деяких випадках варто звернути увагу, чи не використано в реченні конструкції it’s annoying, I hate it або інші негативні маркери. Якщо в тексті немає таких маркерів, треба опиратися на те, які стани та дії зазвичай є дратівними, наприклад: втрата речей, гучна розмова, запізнення, незгода і подібне.

У той час як минулий час виражає вже закінчені дії і часто вживається з обставиною минулого часу, яка вказує на минуле (yesterday, two days ago, last winter, atd.), то дії, виражені теперішнім доконаним часом, не є закінченими (тобто вони все ще тривають, хоча і почалися у минулому) або іншим чином пов’язані з теперішнім.

Допомогти у визначенні часу можуть такі обставини часу:

Простий теперішній доконаний час використовується тоді, коли ми говоримо про події, які відбулися у минулому, але пов’язані з теперішнім (якщо ми, наприклад, говоримо про те, що ми щось зробили або скільки разів ми щось зробили). Різниця між простим теперішнім доконаним часом та тривалим теперішнім доконаним часом полягає в тому, є дія закінченою чи ні. Як-от:

• I have read the book she lent me. I liked it.
• I have been reading the book she lent me. I’ve got another 30 pages to read.

У першому реченні був використаний простий теперішній доконаний час, тому що книга була прочитана. Друге речення вказує на те, що дія не була закінчена: залишається прочитати ще тридцять сторінок. Саме тому було використано тривалий теперішній доконаний час.

Акцентування уваги на перебігу дії

Тривалий теперішній доконаний час також використовується для того, щоб підкреслити перебіг дії. Саме тому в наступному реченні була використана тривала форма, незважаючи не те, що телефонний дзвінок був закінчений:

• I have been trying to call you all morning!
• Your mother has been worrying!

Тимчасові дії та стани

Ми можемо зіткнутися з тривалою формою теперішнього доконаного часу також у тому випадку, коли говоримо про тимчасові дії та стани:

• I usually work in Brno but I have been working in Zlin for the last 3 weeks.
• I have been taking a detour to work while the construction continues.

Дієслова стану

Навпаки, у випадку дієслів, які виражають сприйняття органами чуття або емоції та психологічні процеси, використовується простий теперішній доконаний час. З тривалою формою дієслів стану можна зіткнутися тільки в розмовній англійській:

• I have heard about this job from my girlfriend.
• They have loved your place.

Важливо розуміти різницю між простим минулим часом та минулим доконаним часом, тому що вони часто трапляються разом в одному реченні, і різниця між ним вказує на те, в якому порядку відбувалися дії.

Утворення

Простий минулий час у правильних дієслів утворюється за допомогою закінчення -(e)d, а минулий доконаний час за допомогою допоміжного дієслова had та дієприкметника минулого часу смислового дієслова. Тобто:

• work → worked × had worked
• sing → sang × had sung

Далеке минуле

Для того, щоб зрозуміти різницю між цими двома часами, зверніть увагу на наступні приклади:

• I couldn’t believe he had eaten my cake.
• I can’t believe he ate my cake.

Перше речення повністю відбувається у минулому. Торт спочатку мали з’їсти, щоб на це могли якось відреагувати. Минулий доконаний час вказує на те, що подія відбувалася в далекій минулості, а простий минулий час вказує на те, що дія відбулася (він не міг повірити, що хтось з’їв його торт). Друге речення також відбувається у минулості, але тільки частково. Торт з’їли у минулому, але це помітили тільки зараз.

Серія подій

Важливо також розуміти, що минулий доконаний час використовується тільки в тих випадках, коли дія відбулася у минулому таким чином, що впливає на подальші події. Це означає, що він не використовується, коли мова йде про серію подій або події, які відбулися одночасно. Наприклад:

• Lucy played the piano when she was a child but she doesn’t now.
• He heard a loud cry and rushed out.

У першому випадку той факт, що Люсі грала на піаніно, ніяк не впливає на її дитинство, а в другому реченні, хоча людина і вибігла вже після того, як почула крик, мова йде про просту серію подій, саме тому ми використовуємо простий минулий час.

Як й інші часи, майбутній час може виражати одноразову дію чи стан, який можна описати простим майбутнім часом (future simple), також він може виражати тривалу дію чи стан, який можна описати майбутнім тривалим часом (future continuous).

Якщо майбутній час підкреслює те, що дія або стан буде мати вплив на подальші події або якщо дія або стан відбудеться перед іншим моментом у майбутньому, то вживається майбутній доконаний час (future perfect).

Повну інформацію про всі типи часів можна знайти тут.

Дієслово will використовується тоді, коли ми говоримо про майбутнє, у тому разі, коли ми впевненні, що щось обов’язково станеться, тобто, коли ми щось прогнозуємо, говоримо про рішення, які ми прийняли прямо зараз, або коли ми щось пропонуємо чи обіцяємо.

• Don’t worry. I will help you.

Форма цього майбутнього часу складається з дієслова will та основної форми смислового дієслова. Коли ми хочемо утворити питання, то ставимо дієслово will перед підметом, а коли утворюємо заперечення, то додаємо до дієслова will заперечну частку not.

• It will be a nice day tomorrow.
• Will you come with us?
• I will not do it.

Для утворення майбутнього часу ми можемо використати як will, так і going to, але між ними є певна різниця.

Використовуючи going to , ми підкреслюємо наш намір, уже прийняте рішення; або коли в нас є докази того, що ми стверджуємо.

• I heard that she’s going to ask her today.
• It’s 5:2. They are going to win.

Коли ми використовуємо will, ми нічого не підкреслюємо, навіть коли впевненні, що щось станеться, адже твердження не опирається на плани, рішення, наміри чи докази. Тому дієслово will часто використовується з конструкцією I think. Ми також використовуємо will, коли ми приймаємо рішення одразу, скажімо, при замовленні їжі в ресторані. Наприклад:

• Wait! I will help you with your bags.
• I think I will have the salad.

Наступні приклади, які показують використання will та going to, є складнішими:

• There is no bread. I know. I am going to buy some in the afternoon.
• There is no bread. Really? In that case I will buy some.

Різниця між наведеними прикладами в тому, що у першому випадку людина вже знає, що потрібно купити хліба, тому і вирішила купити його, тож, було використано going to. У другому випадку людина тільки дізнається про відсутність хліба, тут дієслово will вказує на раптове рішення.

• I think it will rain.
• Look at the clouds! It’s going to rain.

Тут різниця полягає в тому, на підставі чого ми говоримо про подію. У першому реченні ми просто припускаємо, що піде дощ, тож, використовуємо will. У другому прикладі, зважаючи на хмари, уже зрозуміло, що піде дощ, тому використовуємо going to.

Майбутній тривалий час та майбутній доконаний час використовуються для того, щоб описати події, які відбудуться у майбутньому. Майбутній тривалий час утворюється за допомогою конструкції will be, після якої стоїть тривала форма смислового дієслова. Майбутній доконаний час утворюється за допомогою конструкції will have та дієприкметника минулого часу. Тобто:

• drive → will be driving → will have driven
• speak → will be speaking → will have spoken

Різниця між цими двома часами полягає в тому, що за допомогою майбутнього тривалого часу ми вказуємо на те, що дія у майбутньому буде тривати певний час, а минулий доконаний час вказує на те, що дія у майбутньому закінчиться у певний час. Наприклад:

• At midnight, we will be driving through the desert.
• By midnight, we will have driven through the desert.

У першому реченні використання минулого тривалого часу натякає на те, що дія буде тривати певний час (опівночі). У другому реченні навпаки за допомогою майбутнього тривалого часу зрозуміло, що дія закінчиться вже опівночі, тобто вони проїдуть пустелю до опівночі.

Розпізнати, що потрібно використати майбутній доконаний час, можна за допомогою сполучника by. Однак зрозуміти, який час вживати можна просто з логіки речення:

• I think that astronauts will have landed on Mars by the year 2040.

По-перше, мова йде про одноразову дію (уперше висадитися на Марс можливо тільки один раз), по-друге, навіть, якщо астронавти знову б “уперше” висадилися на Марс, то це все одно дія, яка закінчиться в цей даний момент (у момент, коли астронавти доторкнуться поверхні Марса). У цьому випадку використання майбутнього тривалого часу було б нелогічним.

Головне пам’ятати, що минулий доконаний час це така форма, яка майже не зустрічається у звичайному спілкуванні, тому вживання інших форм майбутнього часу не вважається помилкою.

Ця тема стосується граматичних явищ, пов’язаних з іменниками:

• Plural nouns (regural) – іменники в множині, правильні слова (напр. cat → cats)
• Plural nouns (irregular) – іменники в множині, неправильні слова (напр. wolf → wolves)
• Nouns: countable, uncountable – злічувані та незлічувані іменники
• Noun gender – рід іменників

Множина у правильних іменників утворюється дуже легко, а саме: за допомогою закінчення -s.

• cat → cats
• dog → dogs

Однак існують винятки:

• Якщо іменник закінчується на -s, -z, -sh, -ch, -x, то ми додаємо закінчення -es для милозвучності.

  • mash → mashes
  • box → boxes

• Якщо іменник закінчується на приголосний, після якого стоїть голосний y, y змінюється на i, а потім додається закінчення -es.

  • lady → ladies
  • berry → berries

Оскільки більшість неправильних іменників можна розділити на групи за способом утворення множини, то вивчити їхні форми множини нескладно.

• В іменників на -f(e), закінчення часто змінюється на -ve, після якого додається типове для множини -s:

  • wolf → wolves
  • wife → wives

  Однак слова roof, belief, chief, cliff є винятками, у них множина утворюється традиційно за допомогою додавання закінчення -s.

• У деяких іменників на -o множина утворюється за допомогою закінчення -es:

  • tomato → tomatoes
  • potato → potatoes

  Однак винятком є такі слова, як photo та piano. У цьому випадку додається закінчення -s.

• Існують також іменники, в яких форма множини однакова з формою однини. Зверніть увагу на те, що до них належать зазвичай назви тварин. Як-от: sheep, deer, fish, species, moose, bison.

• Існують й іменники, які мають форму множини, але вони використовується разом з дієсловами у формі однини. Наприклад: news, darts, athletics, series, species. Однак функціонують також іменники, які мають форму мнонижи, але вони використовуються разом з дієсловами у формі множини: scissors, jeans, trousers, glasses atd…

• Останнє, але не менш важливе: існують іменники, неправильні форми яких потрібно вивчити. Ось найпоширеніші з них:

  analysis	analyses
  basis	bases
  cactus	cacti
  child	children
  crisis	crises
  datum	data
  die	dice
  focus	foci
  foot	feet
  goose	geese
  graffito	graffiti
  man	men
  medium	media
  mouse	mice
  ox	oxen
  quiz	quizzes
  tooth	teeth
  woman	women

Займенники в англійській мові поділяються та вживаються подібним чином, як і в українській мові:

В англійській мові особові займенники мають дві форми:

Вживання називних особових займенників, які виражають підмет, є простим і залежить від логічного змісту речення. Важливо пам’ятати про те, що речі та тварини в англійській мові мають форму третьої особи. Наприклад:

• There is a chair in the room. It is old.
• Don’t touch the dog. It is dangerous.

Так, слово “стілець” в українській мові має чоловічий рід, і це може спонукати нас використати займенник he, але це предмет, тому потрібно використати займенник it. У тварин особові займенники, які вказують на стать, використовуються тільки тоді, коли у нас з ними тісний особистий зв’язок. Що стосується неживих предметів, існують винятки, як-от, слово “човен”, у зв’язку з яким в англійські мові часто використовується жіночій рід. Це в основному поодинокі приклади і вони зазвичай не зустрічаються у повсякденному мовленні.

Важливо слідкувати за тим, коли функція займенника міняється і він виступає в ролі додатка. У деяких випадках змінюється і форма займенників (згідно з таблицею). Наприклад:

• Can you tell them to be quiet?
• My mum always gives me chocolate.

Присвійні займенники в англійській мові поділяються на два типи: несамостійні (possessive adjectives) та самостійні (possessive pronouns). У таблиці наведено форми присвійних займенників:

Як вже можна зрозуміти з назви, несамостійні присвійні займенники в реченні стоять перед словом, до якого вони належать, у той час як самостійні стоять після нього, тобто самостійно. Порівняйте приклади:

• That is her cat.
• That cat is hers.

Або:

• Tereza and I both have this book but hers is older.
• Tereza and I both have this book but her book is older.

Важливо запам’ятати дві речі:

• Коли ми вживаємо несамостійний присвійний займенник, то ми не використовуємо будь-який інший артикль перед словом, до якого він належить.
• При написанні присвійних займенників ніколи не використовуємо апостроф.

Використання займенників залежить від логічного змісту речення.

В англійській мові зворотні займенники мають такі форми:

Вони використовується, у першу чергу, коли додаток збігається з підметом. Зворотні займенники вживаються за подібним принципом, як і в українській мові займенник себе. Наприклад:

• You shouldn’t blame yourself for what happened.
• He cut himself with the knife.

Зворотні займенники не використовуються, коли належать до прислівника місця або прийменника with. У цьому випадку використовуються особові займенники в об’єктному відмінку. Наприклад:

• She had a big dog sitting next to her.
• I am going to take my brother with me.

В англійській мові існує два види артиклів: означені та неозначені.

Неозначений артикль (indefinite article) має форму a та an. Більше про те, як вибрати правильну форму артикля та як її використовувати тут.

Означений артикль (definite article) має однакову форму у всіх випадках: the. Його використання також описано окремо тут.

Нульовим артиклем (zero article) називають ті випадки, коли ми не використовуємо артикль. Ці винятки ви може знайти тут.

Вживання невизначеного артикля дуже просте і стосується таких випадків:

• Якщо ми згадуємо щось уперше і тому незрозуміло, про що саме йдеться:

  • There is a car outside.

• Якщо ми говоримо про одного представника якоїсь більшої групи:

  • I am a student in Kyiv.

Ми використовуємо невизначений артикль лише в однині та зі злічуваними іменниками!

Невизначений артикль має дві форми в англійській мові: a та an. A вживається, коли іменник починається з приголосної. Наприклад:

• a potato
• a car

А також у тих випадках, коли вимова починається з j – й:

• a uniform
• a year

An вживається, якщо іменник починається з голосної. Наприклад:

• an apple
• an owl

Але також і в тих випадках, коли написане h не вимовляється:

• an hour
• an honor

Порівняйте різницю у вимові між наступними словами:

• a European city
• an English city

В англійській мові є лише один визначений артикль, і це слово the. Він використовується, коли ми говоримо про щось, що вже згадувалося, або коли ми хочемо ідентифікувати конкретну річ. Він також використовується, коли ми говоримо про людей і речі, які є унікальними, коли визначаємо десятиліття або коли використовуємо найвищий ступінь порівняння прикметників:

• I was very busy the last two days.
• That’s the man I saw.
• He is the president of Hungary.
• That was popular in the 1970s.
• He is the best man for the job.

Визначений артикль the не використовується:

• З назвами країн. Виняток становлять ті, що мають назву у множині (Netherlands) або містять у своїй назві такі слова, як kingdom, republic, states тощо.
• З іменами людей, підприємствами, більшістю міст, гір, островів та озер (але якщо йдеться про гірські хребти, архіпелаги та групи озер, то визначений артикль вживається).
• З роками.
• З незлічуваними іменниками.
• З мовами.

Наступні випадки можуть бути проблематичними:

• The mayor was sent to prison.
• My husband got home early from work.
• I’m going to go to bed now.
• She’s going to travel by bus.

Хоча, імовірно, відомо, про яку вʼязницю, роботу та ліжко йдеться в реченні, визначений артикль не вживається, оскільки це абстрактні стани. “Go to prison“ вказує на те, що людина несе покарання, “from work“ – на те, що вона повертається після робочого дня, “go to bed“ – на те, що вона лягає спати. Коли йдеться про транспортні засоби, ми переважно не використовуємо жодного з артиклів. У всіх випадках визначені артиклі будуть використовуватися лише в особливих ситуаціях, коли правильне розуміння речення буде залежати від визначення конкретних місць та обʼєктів.

Детальніше про випадки, коли не використовується жодний артикль, можна прочитати тут.

В англійській мові бувають випадки, коли перед словом ставиться нульовий артикль. Таким чином, слово буде без артикля. Це трапляється, якщо мова йде:

• про власні назви

  • We moved to Tokyo.
  • I live near Baker Street.

• про назви частин доби, окремих днів, місяців та періодів року

  • We got home after midnight.
  • We usually meet on Monday.

• про назви видів спорту, наукових дисциплін, мов

  • Why is math your favourite subject?
  • How often do you play tennis?

• про сполучення з прийменниками at, by, in, to

  • They took her to hospital.
  • I was at university.

• про називання речей загалом (тут важливо розрізняти, чи йдеться про одного невизначеного представника групи, чи про річ загалом)

  • Tigers can be dangerous.
  • I eat rice every day.

Ми можемо виразити кількість за допомогою слів few, less, little, much та many. Вирішіти, яке з них використовувати залежить від того, вказує воно на злічуваний чи незлічуваний іменник.

Few та little

Обидва слова означають мало, але разом з незлічуваними іменниками використовується тільки little:

• There is a little juice left.
• She has little hope it will go well.

А зі злічуваними, навпаки, тільки few:

• There are a few mistakes.
• I have few questions.

Увага! Якщо перед словом знаходиться неозначений артикль a, то фраза набуває значення трішки. Якщо ж слово використане без артикля (few, little), то воно означає майже нічого.

• Their band has a few listeners.
• Their band has few listeners.

У першому випадку група має кілька слухачів, і речення несе позитивний смисловий відтінок, але у другому випадку, ми маємо на увазі, що майже ніхто не зацікавлений у цій групі.

Much та many

Обидва слова мають значення багато. Так само як і у минулому випадку, питання полягає в тому, є іменники, про які ми говоримо злічуваними чи незлічуваними.

Much вказує на незлічувані іменники:

• This brings me much happiness.
• There is much water there.

Many вказує на злічувані іменники:

• Many people came to the concert.
• She has many apples.

Визначити, які іменники є злічуваними, а які незлічуваними, зазвичай можна, спираючись на логіку. Незлічувані іменники – це ті, які:

• виражають щось цільне, неподільне, наприклад, water, flour, sand і т.д., тобто те, що важко розділити на менші частини.
• виражають абстрактні речі, як-от: information, courage.
• слова, які в українській мові можуть бути злічуваними, але є незлічуваними в аглійській мові, наприклад: bread, butter, beer.

Для незлічуваних іменників притаманні такі правила:

• перед ними не стоїть артикль;
• замість many, few, fewer, які використовуються для позначення злічуваних іменників, незлічувані іменники функціонують зі словами much (дуже), little (трохи) тa less (менше);
• разом з ними використовуються також слова little або a little of, які не вживаються разом зі злічуваними іменниками.

Звісно, є спосіб вираження кількості в незлічуваних іменників, а саме: деякі усталені конструкції. Ось кілька найпоширеніших з них:

В українській мові такі слова, як шоколадка, є злічуваними. Однак, в англійські мові ми не можемо використати фразу дві шоколадки, тому що це звучить неприродньо, бо в англійські мові це слово є незлічуваним. Для того щоб виразити кількість, можна використати конструкцію two bars of chocolate.

Проблематичним є також те, що незлічувані слова можуть виражати абстрактні речі, які нам можуть здаватися злічуваними. Наприклад:

• Have you got homework?

Хоча ми можемо уявити окремі домашні роботи, мова йде про фразу, яка вказує на щось цільне, тобто на всі завдання, які треба виконати вдома. Тому в реченні слово homework не може використовуватися разом з неозначеним артиклем.

Прикметники та прислівники в англійській мові доволі схожі.

Найчастіше з ними пов’язані вправи на ступені порівняння та правильне використання ступенів, які ми детально розглядаємо тут і тут.

Від того, йде мова про прикметник чи прислівник, залежить їх використання. Тому варто знати різницю між цими двома частинами мови: практика.

Проблеми можуть також виникнути при визначенні правильного порядку слів при використанні прикметників та прислівників. Якщо в реченні використано декілька прикметників, тоді вони стоять у порядку, визначеному цими правилами. Також позиція прислівника може впливати на його значення.

Деякі прислівники можуть мати дві форми з різним значенням. Попрактикуватися у правильному використанні форм можна тут.

При використанні прикметників та прислівників ми також часто можемо зіткнутися з часто плутаними парами слів, а саме too vs. enough та than vs. then, неправильне використання яких впливає на зміст речення.

Прикметники в англійській так само, як і в українській мові мають ступені порівняння.

Другий ступінь, який ми використовуємо при порівнянні, називається comparative (вищий ступінь). Більше про утворення вищого ступеня та його використання можна почитати тут.

Третій ступінь, який вказує на ознаку, що проявляється найбільшою мірою, називається superlative (найвищий ступінь). Більше про утворення найвищого ступеня та його використання можна почитати тут.

Після того, як ви навчитеся утворювати ступені порівняння, варто також потренувати їх правильне використання.

Компаратив – це другий (вищий) ступень порівняння прикметників, який використовується при порівнянні.

Спосіб утворення вищого ступеня залежить від довжини прикметника. Якщо мова йде про односкладові або деякі двоскладові прикметники, ми додаємо суфікс -er. Наприклад:

• big → bigger = великий → більший
• quick → quicker = швидкий → швидший

Трапляються також випадки, коли прикметник закінчується на -y. У такому разі перед тим, як додати суфікс, змінюємо -y на -i. Наприклад:

• lazy → lazier = ледачий → ледачіший
• crazy → crazier = шалений → шаленіший

У довших прикметників, тобто у тих, які мають два і більше складів, вищий ступінь утворюється за допомогою слова more (більш), яке ставиться перед прикметником:

• dangerous → more dangerous = небезпечний → більш небезпечний
• terrible → more terrible = жахливий → більш жахливий

Ми вже згадували, що двоскладові слова можуть належати до обох категорій. Не існує правила, за допомогою якого можна визначити правильну форму прикметника, можна тільки покладатися на власний досвід. Однак використання слова more ніколи не буде помилкою.

Існують також неправильні прикметники. У цьому випадку необхідно вивчити їхні форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Ось найвідоміші з них:

Суперлатив – це третій (найвищий) ступінь порівняння, який використовується, коли ми описуємо щось най-.

Спосіб утворення найвищого ступеня залежить від довжини прикметника. Якщо мова йде про односкладові або деякі двоскладові прикметники, то ми використовуємо суфікс -est. Наприклад:

• big → biggest = великий → найбільший
• quick → quickest = швидкий → найшвидший

Ми також можемо зіткнутися з такими випадками, коли прикметник закінчується на -y. У такому разі перед тим, як додати суфікс, змінюємо -y на -i. Наприклад:

• lazy → laziest = ледачий → найледачіший
• crazy → craziest = шалений → найшаленіший

У довших прикметників, тобто в тих, які мають два і більше складів, вищий ступінь утворюється за допомогою слова most (найбільш), яке ставиться перед прикметником:

• dangerous → most dangerous = небезпечний → найбільш небезпечний
• terrible → most terrible = жахливий → найбільш жахливий

Ми вже згадували, що двоскладові слова можуть належати до обох категорій. Не існує правила, за допомогою якого можна визначити правильну форму прикметника, можна тільки покладатися на власний досвід. Однак використання слова most ніколи не буде помилкою.

Існують також неправильні прикметники. У цьому випадку необхідно вивчити їхні форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Ось найвідоміші з них:

Прикметники мають в англійській мові три ступені, які відповідають ступеням порівняння в українській мові:

1. Основна форма
2. Вищий ступінь (comparative) – в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому подібному
3. Найвищий ступінь (superlative) – в одному предметі є найбільше певної якості порівняно з усіма іншими подібними (укр. най-)

Спосіб утворення вищого та найвищого ступенів залежить від довжини прикметника. Якщо йдеться про односкладові або деякі двоскладові прикметники, то вживаються суфікси -er та -est. Наприклад:

• big → bigger (вищий ступінь) = великий → більший
• big → biggest (найвищий ступінь) = великий → найбільший

Трапляються випадки, коли прикметник закінчується на -y. У такому випадку перед додаванням суфікса -y змінюється на -i. Наприклад:

• lazy → lazier (вищий ступінь) = лінивий → лінивіший
• lazy → laziest (найвищий ступінь) = лінивий → найлінивіший

Довші прикметники, тобто деякі двоскладові та всі багатоскладові, набувають ступенів порівняння за допомогою слів more (більш) та most (найбільш), які ставляться перед прикметником.

• dangerous → more dangerous (вищий ступінь) = небезпечний → більш небезпечний
• dangerous → most dangerous (найвищий ступінь) = небезпечний → найбільш небезпечний

Уже згадувалося, що двоскладові прикметники можуть належати до обох категорій. Не існує правила, яке б визначало, до якої саме, це має ґрунтуватися на власному досвіді. Однак використання слів more та most ніколи не буде помилкою.

Існують прикметники, в яких ступені порівняння утворюються не за правилами. Необхідно вивчити їхні форми вищого та найвищого ступенів порівняння. Найвідоміші з них:

Різниця між вищим і найвищим ступенями порівняння така сама, як і в українській мові, і правильну форму слід обирати, виходячи зі значення. Приклади:

Прислівники в англійській так само, як і в українській мові, мають ступені порівняння.

Другий ступінь, який ми використовуємо при порівнянні, називається компаратив, або також вищий ступінь. Про утворення вищого ступеня та його використання можна прочитати тут.

Третій ступінь, який вказує на ознаку, яка проявляється найбільшою мірою, називається суперлатив, або також найвищий ступінь. Про утворення найвищого ступеня та його використання можна прочитати тут.

Після того, як ви навчитеся утворювати ступені порівняння, варто також потренувати їх правильне використання.

Компаратив – це другий (вищий) ступень порівняння прислівників, який використовується при порівнянні.

Більшість англійських прислівників закінчуються суфіксом -ly (тому їх і легко розпізнати). У цьому випадку вищий ступінь утворюємо за допомогою слова more, яке ставиться перед прислівником:

• politely → more politely = ввічливо → ввічливіше
• frequently → more frequently = часто → частіше

У прислівників, які мають таку саму форму, як і прикметники, вищий ступінь утворюється за допомогою суфікса -er:

• fast → faster = швидко → швидше
• late → later = пізно → пізніше

Тому, наприклад, при утворенні вищого ступеня від прислівника early додаємо -er, хоча він закінчується на -ly. При утворенні вищого ступеня в цьому випадку, також треба враховувати, що закінчення -y, перед суфіксом зм’якшується:

• early → earlier = рано → раніше

Існують також неправильні прислівники. У цьому випадку необхідно вивчити їхні форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Ось найвідоміші з них:

Farther використовується, коли мова йде про фізичну відстань, тоді як further для позначення образної відстані.

Суперлатив – це третій (найвищий) ступінь прислівників, який використовується, коли ми описуємо щось най-.

Більшість англійських прислівників закінчуються суфіксом -ly (тому їх і легко розпізнати). У цьому випадку, найвищий ступінь утворюємо за допомогою слова most, яке ставиться перед прислівником:

• politely → most politely = ввічливо → найввічливіше
• frequently → most frequently = часто → найчастіше

У прислівників, які мають таку саму форму, як і прикметники, найвищий ступінь утворюється за допомогою суфіксу -est:

• fast → fastest = швидко → найшвидше
• late → latest = пізно → найпізніше

Тому, наприклад, при утворенні вищого ступеня від прислівника early додаємо -est, хоча він закінчується на -ly. При утворенні вищого ступеня в цьому випадку, також треба враховувати, що закінчення -y, перед суфіксом зм’якшується:

• early → earliest = рано → найраніше

Існують також неправильні прислівники. У цьому випадку необхідно вивчити їхні форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Ось найвідоміші з них:

Farthest використовується, коли мова йде про фізичну відстань , тоді як furthest – для позначення образної відстані.

Як і прикметники, прислівники мають три ступеня в англійській мові:

1. Основна форма
2. Вищий ступінь – для порівняння
3. Найвищий ступінь – для опису (укр. най-)

Більшість з них закінчуються суфіксом -ly (таким чином, їх можна легко розпізнати). У цьому випадку ступені порівняння формуються за допомогою слів more (більше) та most (найбільше), які ставляться перед прислівником:

• politely → more politely (вищий ступінь) → most politely (найвищий ступінь)
• frequently → more frequently (вищий ступінь) → most frequently (найвищий ступінь)

Прислівники, які мають ту саму форму, що й прикметники, утворюють ступені порівняння за допомогою суфіксів -er та -est:

• fast → faster (вищий ступінь) → fastest (найвищий ступінь)
• late → later (вищий ступінь) → latest (найвищий ступінь)

Так, наприклад, до прислівника early додаються суфікси -er та -est, хоча, здавалося б, він закінчується на -ly. При утворенні вищого і найвищого ступенів порівняння цього прислівника також важливо пам’ятати, що -y змінюється перед суфіксом на -i:

• early → earlier (вищий ступінь) = рано → раніше
• early → earliest (найвищий ступінь) = рано → найраніше

Існують прислівники, в яких ступені порівняння утворюються не за правилами. Необхідно вивчити їхні форми вищого та найвищого ступенів порівняння. Найвідоміші з них:

Farther/farthest вживається для позначення фізичної відстані, тоді як further/furthest вживається для позначення символічної відстані.

Різниця між вищим і найвищим ступенями порівняння така сама, як і в українській мові, і правильну форму слід обирати, виходячи зі значення. Приклади:

• Karen studied the hardest of all the students.

Тут не можна використовувати вищий ступінь порівняння, оскільки фраза of all the students (з усіх студентів) вказує на те, що ми не порівнюємо, а визначаємо найкращого.

• She made it sound worse than it actually was.

Тут ми порівнюємо, те, як це звучало, і те, що було насправді. Тож цілком логічно, що ми вживаємо вищий ступінь порівняння.

Якщо в реченні тільки один прикметник, то його правильну позицію легко визначити.

Прикметники та дієслово

Якщо прикметник належить дієслову, то він буде стояти в реченні після нього:

• The soup is tasty.
• I am happy, thank you.

Як можна зрозуміти з прикладів, найчастіше це зустрічається в конструкціях з дієсловом to be.

Прикметники та іменник

Якщо прикметник належить іменнику, він буде стояти в реченні перед ним:

• I am eating the tasty soup.
• I am a happy person.

Категорії прикметників

Якщо в реченні більше прикметників, їх порядок встановлюється за таким правилом:

вигляд → розмір → вік → форма → колір → походження → матеріал → використання → іменник

У таблиці наведено приклади окремих категорій:

Незалежно від кількості прикметників перед іменником всі вони будуть упорядковані згідно з категорією, до якої вони належать:

• Do you see that ugly, dark, storm cloud?
• I just bought a huge, brand new, black, German car.

Вибір правильного порядку прикметників у повсякденному спілкуванні може здатися складним, але це один з багатьох аспектів англійської, тому це питання практики. Носії мови та люди, які вже довго вивчають англійську, вживають правильний порядок прикметників настільки підсвідомо, що навряд чи змогли б назвати порядок категорій з першого разу.

Прислівники вживаються у трьох позиціях у реченнях: на початку, у середині речення та у кінці речення.

Деякі прислівники можуть займати кілька позицій, інші привʼязані до певної позиції. Загалом, прислівники ніколи не можна ставити між підметом і присудком. Конкретна позиція часто залежить від типу прислівника:

Прислівники способу дії

Прислівники способу дії ставляться в середині та в кінці речення. Для прислівників, що закінчуються на -ly, це залежить від того, чи хочемо ми підкреслити спосіб; якщо так, то ставимо прислівник у кінці речення:

• He ate lunch hungrily.
• We left the house quickly.

Але ми також можемо вставити їх у середину речення:

• He hungrily ate lunch.
• We quickly left the house.

Прислівники способу, які не закінчуються на -ly, завжди ставляться в кінці речення:

• They went to bed late.
• I am doing well.

Важливо зазначити, що позиція прислівника в реченні іноді може змінювати значення прислівника:

• The child behaved badly.
• They badly need help.

Прислівники місця

У більшості випадків прислівники місця стоять відразу після дієслова, тобто в середині або в кінці речення:

• They are standing outside.
• Go upstairs please.

Прислівники місця ставляться на початку речення, якщо ми підкреслюємо певне місце:

• Outside it’s raining cats and dogs.
• In the city there is a lot of traffic.

Прислівники часу та частотності

Якщо це прислівники часу, які вказують на конкретний час, вони найчастіше ставляться в кінці речення:

• I went shopping on Tuesday.
• There was a fire yesterday.

Однак їх можна поставити й на початку речення, хоча конструкція речення буде вже не такою звичною:

• On Tuesday, I went shopping.
• Yesterday, there was a fire.

На початку речення не можна ставити однослівні прислівники частотності:

• We go shopping daily.
• The magazine comes monthly.

Прислівники, які не вказують на певний час, можуть займати різні позиції в реченні:

• Soon we will be there.
• We will soon be there.

Виняток становлять прислівники always та never, які стоять у середині речення:

• She is always late for work.
• That has never happened.

Інші прислівники

Прислівники, які підкреслюють певний факт (наприклад, too, very, rather, hardly), зазвичай ставляться безпосередньо перед словом, до якого вони належать:

• We were very shocked to hear the news.
• My mum is too strict with me.

Такі прислівники, як furthermore, nevertheless, anyway вводять наступне речення, тому вони найчастіше зустрічаються на початку:

• Furthermore, there is no proof of that.
• Honestly, I did not want to work here.

Прислівники, що виражають вірогідність (наприклад, certainly, probably), ставляться в середині речення:

• I am certainly going to come to your party.
• They will probably miss the train.

Виняток становлять прислівники perhaps та maybe, які ставляться на початку речення:

• Maybe it will rain today.
• Perhaps I will win a lottery.

Якщо в реченні є більше одного прислівника, вони слідують один за одним у порядку спосіб, місце та час:

• The sun was shining strongly on the beach yesterday.
• He called me repeatedly this morning.

Зверніть увагу, що наведені вище правила часто є лише рекомендаціями. На жаль, як і в багатьох інших випадках в англійській мові, для визначення правильної позиції необхідно спиратися на власний досвід і відчуття мови.

Зрозуміти різницю між too та enough зовсім не складно, тому що вони мають різне значення. Too означає занадто (надмірно), а enough означає достатньо.

Спробуйте замислитися над сенсом таких речень:

• I hope the room isn’t too warm.
• The room wasn’t warm enough so I turned the heating on.

В обох реченнях можна б було використати інше слово, але тоді речення не мали б сенсу. Немає підстав думати, що кімната у першому реченні не була достатньо теплою. Так само, як і в другому прикладі, опалення не вмикалося б, якщо б кімната була занадто теплою.

Допомогти у визначенні, яке слово використати у певній ситуації, крім самого контексту, може також те, що too (у значенні занадто) використовується завжди перед словом, до якого воно належить, а enough може стояти і за ним.

Too також вживається зі словами many та much. Too many використовується зі злічуваними іменниками, а too much з незлічуваними.

• There are too many apples on the table.
• She put too much salt on the food.

Детальну інформацію про вживання основних прийменників часу, які вживаються для того, щоб вказати на те, коли щось відбувається, можна знайти за темою Prepositions of time: in, on, at.

Складніші прийменники часу використовуються переважно для того, щоб описати як довго чи протягом чого щось відбувається. Детальніше про них у темі Prepositions of time: advanced.

В англійській мові є три основі прийменники часу: at, in та on.

At

At використовується тоді, коли ми говоримо про точний час, свята та короткі відрізки часу, наприклад:

• at the moment
• at noon
• at 5 o’clock
• at Christmas

Винятком є конструкції at night та at the weekend.

At також застосовується для того, щоб описати щось, що відбувається в кінці часового відрізка:

• at the end of the week
• at the end of the year

In

In вживається для позначення довших часових відрізків, як, наприклад, місяць, рік та час доби:

• in December
• in the evening
• in 2015
• in the twentieth century

In також застосовується для того, щоб позначити через скільки часу щось відбудеться:

• The doctor will be back in ten minutes.
• The show is going to start in an hour.

On

On використовується разом з днями тижня та точними датами, до яких належать назви свят:

• on 11th of November
• on Monday
• on Easter Sunday
• on Friday morning

Рідше прийменник on вживається для того, щоб вказати, що щось відбудеться вчасно:

• Make sure to arrive on time.
• The train is usually on time.

Без прийменника

Однак, якщо перед часовим маркером стоїть слово, яке його доповнює (every, this, last, next atd.), то прийменник часу не вживається:

• on Monday → next Monday
• at Christmas → last Christmas

Складніші прийменники часу зазвичай використовуються для того, щоб вказати на конкретний час. До таких прийменників належать: for, since, during, while та until.

For використовується для того, щоб виразити тривалість дії:

• I have been studying for 3 years.
• She has slept for 8 hours.

Since використовується для того, щоб вказати з якого часу відбувається певна дія:

• I have been here since five in the evening.
• The dog hasn’t eaten, since you’ve been gone.

During та while вказують на те, що дві події відбуваються одночасно або на меншу дію, яка відбувається на фоні іншої дії.

• You can’t sleep during the class.
• Someone was asking for you while you were gone.

Зверніть увагу на те, що while з’єднує два речення, тоді як during стоїть перед іменником.

Until використовується тоді, коли ми хочемо вказати до якого часу відбувалася певна дія:

• We are open until midnight.
• You have to wait until it’s over.

Найпоширенішими прийменниками часу є at, in та on. Їх дещо складно вживати, тому необхідно запам’ятати приклади їх використання.

At використовується для того, щоб вказати на конкретне місце, а також коли ми говоримо про події і місця, де ми регулярно виконуємо одну й ту саму дію:

• Katka was sitting at the computer surfing the Internet.
• I was at school the whole day.
• We were at a party.

In вказує на речі, які знаходяться всередині чогось:

• Her wallet wasn’t in her purse.
• The ball is hidden in the box.
• She is in the building.

On використовується тоді, коли ми говоримо про площини, поверхи, сторони (on the left, on the right), коли щось знаходиться у медіа або у транспортних засобах. Наприклад:

• Where’s your room? On the first floor.
• The building you are looking for is on the right.
• I drew the picture hanging on the wall.

Однією з найпоширеніших помилок, яку роблять люди, вивчаючи англійську, є вживання конструкції “on the picture” у значенні “на картинці”. Це є впливом української на англійську, але єдиною правильною формою є “in the picture”!

Іншими прийменниками місця є:

У більшості випадків використання прийменників місця доволі зрозуміле, але іноді є потреба в додатковому поясненні:

• Below та under: різниця між цими двома прийменниками полягає в тому, що below означає, що щось знаходиться нижче, ніж щось інше, а under означає, що щось знаходиться під чимось (тобто прямо під якоюсь річчю):

  • The city is below the sea level.
  • The ball is under the table.

• Among та between: хоча обидва прийменники означають між, between використовується в тому разі, коли говоримо про два конкретні пункти, між якими буквально щось знаходиться, а among використовується у випадку більшої кількості предметів/людей та для того, щоб образно вказати на належність до певної групи:

  • The child is sitting between his mother and father.
  • You are among friends here.

• Beside, next to, near та by: beside та next to використовується для того, щоб виразити близьку відстань, при цьому beside має більше стилістичне забарвлення і має значення бути під чиїмось боком (поруч). Near та by використовуються, щоб вказати на більші відстані.

  • The computer printer is next to the computer.
  • The castle is by the lake.

Уже з назви зрозуміло, що прислівники напрямку виражають напрямок, яким щось рухається. До них належать:

У більшості випадків використання прислівників напрямку є зрозумілим, але іноді є потреба у додатковому поясненні:

• Across та over: across означає поперек чогось, а over над чимось, або через щось.

  • We need to find a way to get across the river.
  • You have to jump over the fence to get there.

• Along, around та past: along означає йти вздовж чогось (наприклад, річки), around використовується, коли ми щось повністю обходимо, а past, коли ми проходимо щось повз.

  • I love walking along the beach.
  • We had to walk around the building twice to find the entrance.
  • You have to go past the red house get to the shop.

• From, off та out of: різницю між цими прислівниками вже було пояснено. Внизу наведено приклади для кращої ілюстрації:

  • I took a plane from Brno to London.
  • The glass fell off the table.
  • The cat jumped out of the box.

• To та towards: to означає кудись, з наголосом на кінцеву ціль, тоді як towards акцентує увагу на напрямку руху (до чогось):

  • We went to Prague last week.
  • The train is heading towards Prague.

Модальні слова (modal verbs) в англійській мові нам допомагають висловити можливість, необхідність, обов’язок, впевненість або здатність. На відмінну від звичайних дієслів всі модальні слова не мають інших форма (напр. інфінітив) та вживаються за спеціальними правилами.

• Modal verbs and infinitive – Вправи на комбінування модальних дієслів з інфінітивом, напр. can do, have to go, should study.
• Modal verbs: present simple – Загальне вживання модальних дієслів у теперішньому часі для вираження здатності, обов’язку чи ймовірності (I can swim., You must go.).
• Modal verbs: past simple – Вираження попередніх дій за допомогою модальних форм, у таких виразах could have done, should have gone, must have seen.
• Must, have to, can – Різниця між обов’язком та можливістю: must (внутрішній обов’язок/потреба), have to (зовнішній обов’язок) a can (можливість чи здатність).
• Can vs. could – Висловлення здатності, ввічливосі чи гіпотетичної ситуації: can для теперішнього часу, could для минулого часу або більш ввічливого звертання.
• Should – Дієслово використовуємо, щоб виразити рекомендацію, пораду чи моральний обов’язок (You should see a doctor.).

Must, have to та can – це модальні дієслова, які виражають ступінь обов’язковості виконання певних дій.

Стверджувальні речення

Крім загальних випадків використання can у значенні “вміти, знати або добровільно щось зробити”, воно також використовується, коли ми дозволяємо щось. Наприклад:

• Mary can sleep here. – Мері може тут спати
• You can borrow my phone. – Ти можеш позичити мій телефон

Ми також можемо зустрітися зі словом could. Воно використовується для вираження минулого часу або як більш формальна версія can.

Складніше розрізнити, коли використовувати must, а коли have to, оскільки обидва слова виражають обов’язок.

Дієслово have to означає, що ми мусимо щось зробити, тому що нам це наказали зробити:

• The criminal has to go to prison. – Злочинець повинен сісти до в’язниці.
• Mum said I have to wash the dishes. – Мама сказала, що я мушу вимити посуд.

Слово must навпаки означає, що ми мусимо щось зробити, бо маємо в цьому потребу, або коли наказуємо щось зробити іншим людям:

• You must come to work on time. – Ти повинен приходити на роботу вчасно.
• There is no bread. I must go to the store. – У нас нема хліба. Мені потрібно сходити у магазин.

Заперечні речення

Значення модальних дієслів змінюється в заперечних формах.

Can’t або cannot означає, що щось суперечить правилам, які ми не встановлювали:

• We can’t leave the school early. – Ми не можемо піти зі школи раніше.
• I can’t give discounts. – Я не можу робити знижки.

Mustn’t означає заборону, яку ми встановили, а must not найчастіше зустрічається в офіційних заборонах та оголошеннях, пов’язаних з ними:

• Visitors must not feed the ducks. – Відвідувачам заборонено годувати качок.
• You mustn’t stay up late! – Тобі не можна засиджуватися допізна!

Don’t have to (у відповідній формі) ми використовуємо, коли говоримо про речі, які ми не зобов’язані робити:

• I don’t have to go to school today. – Сьогодні я не мушу йти до школи.
• Tom doesn’t have to walk, he has a car. – Том не мусить ходити пішки, тому що в нього є машина.

Використання

Зрозуміти, використовувати в реченні can чи could, які мають майже однакове значення – легко. Коли ми говоримо про минулий час, завжди використовуємо could:

• They said we could not come.
• I realised I could pass the exam.

Незважаючи на те, що обидва речення виражають нашу (не)можливість і за нормальних обставин ми б використали can, вищезгадані речення у минулому часі, тому було вжито дієслово could.

Ми також можемо зустрітися з could у теперішньому та майбутньому часі, коли хочемо зробити пропозицію або за ввічливого прохання:

• We could go out next week.
• Could you take out the trash?

Герундій

У більшості випадків герундій утворюється за допомогою додавання закінчення -ing до дієслова.

• watch → watching
• sing → singing
• cry → crying

Форма дієслова міняється тільки в таких випадках:

• Якщо дієслово закінчується на -ie, то це закінчення змінюється на -y, після цього до дієслова приєднується -ing (lie → lying).
• У випадку, якщо дієслово закінчується на -e, то ця голосна змінюється на закінчення -ing (smile → smiling).
• У разі, якщо дієслово закінчується на приголосний, перед яким стоїть голосний, то цей приголосний подвоюється, а потім додається закінчення -ing (let → letting).

Хоча дієслова в герундії мають однакову форму, як і дієслова в теперішньому тривалому часі, вони виконують іншу функцію. Ми можемо зіткнутися з герундієм у таких випадках:

• Герундій виступає в ролі підмета. У такому разі він знаходиться на початку речення.
  • Drinking coffee is not good for blood pressure.
  • Sleeping is great.
• Герундій виступає в ролі підмета. У деяких випадках він може стояти після прийменників.
  • I don’t recommend reading the book.
  • She’s looking forward to seeing you.

Інфінітив

Інфінітив – це неозначена форма дієслова. Він утворюється навіть легше, ніж герундій. Треба просто перед основною формою дієслова додати прийменник to.

• watch → to watch
• sing → to sing
• cry → to cry

Дієслова в інфінітиві використовуються таким чином:

• Для того, щоб висловити намір:
  • She demanded to speak to the chef.
  • I refuse to talk to you.
• Після прислівників:
  • It is good to be here.
  • He is lucky to have you.
• Інфінітив виконує функцію підмета. У такому разі дієслово в інфінітиві буде стояти на початку речення. Ці випадки не дуже поширені, оскільки існують більш природні формулювання:
  • To be alive is a gift.
  • To ride a car, one has to be old enough first.

Деколи після дієслів можуть стояти форми герундія або інфінітива. Іноді зміст від цього не змінюється:

• He hates reading/to read out loud.
• I always start crying/to cry when I watch that scene.

Однак існують також випадки, коли зміст речення змінюється від того, вжито герундій чи інфінітив:

• Michael always forgets eating in the morning.
• Michael always forgets to eat in the morning.

Опираючись на вживання герундія у першому реченні, ми розуміємо, що Майкл забуває, що він зранку снідав. Однак важливо зазначити, що незважаючи на те, що речення граматично правильне, воно не має практичного вжитку. З другого речення зрозуміло, що Майкл забуває поїсти зранку.

Герундій vs. Інфінітив

Вищезгадані речі є загальними правилами, які б мали хоча б частково пояснити логіку використання герундія та інфінітива. Часто буває так, що вибір правильної форми залежить від конкретного дієслова і не залишається нічого іншого, крім того, як навчитися, в яких випадках яку форму використовувати.

Використання

Infinitive clause – це тип конструкцій, в яких використано дієслово в інфінітиві. У реченні вона найчастіше використовується в ролі додатка:

• I asked him to close the door.
• It is not allowed to smoke in here.

Ми також можемо зіткнутися з ситуацією, коли інфінітив стоїть на початку речення. Такий порядок слів найчастіше використовується у формальних або застарілих конструкціях. У цьому випадку інфінітив виконує функцію підмета:

• To sleep well is to be healthy.
• To leave without paying is prohibited.

Будова

Уже з самої назви зрозуміло, що в infinitive clause ми завжди використовуємо дієслово в інфінітиві. Якщо воно використане в ролі додатка, то це дієслово не змінюється – всі граматичні функції бере на себе підмет. Отже, питання та заперечення виглядають таким чином:

• Do I want him to leave?
• I do not want him to leave.

Використання

Різниця між дієсловами make та let полягає в їхньому використанні. Make означає змусити, у той час як let має значення дозволити. Яке слово використати у певній ситуації, ми вирішуємо відповідно до задуманого змісту. Наприклад:

• Her parents made her buy new clothes.
• Her parents let her buy new clothes.

Окрім слів make та let речення майже ідентичні. У першому реченні мова йде про те, що батьки змусили, а у другому, що дозволили купити нові речі.

Будова

Обидва дієслова використовуються однаково. Правильний порядок слів у реченні такий: підмет + дієслово let або make + дадаток + інфінітив (без to):

• She made drive her there.
• My girlfriend doesn’t let me wear it.

На другому прикладі можна також побачити спосіб утворення заперечної форми. Дієслова make або let перебирають на себе всі граматичні функції. Такий самий принцип використовується при утворенні питальної форми або іншого часу.

Використання

Have something done – це конструкція, яка вказує на пасивний стан і яку ми використовуємо, тоді коли нам неважливо, хто для нас (або когось іншого) щось зробив. Наприклад:

• I had a key made for you.
• Tom has the dinner served by the chef.

Використання даної конструкції вказує на результат дії: виготовлення копії ключа або те, що Тому подають вечерю. У другому прикладі ми бачимо і використання цієї конструкції зі словом by, за допомогою якого ми можемо виразити виконавця дії, навіть тоді коли ми використовуємо пасивний стан.

Будова

Конструкція have something done використовується після підмета. Ця конструкція складається з допоміжного дієслова have + додатка + форми минулого часу смислового дієслова

Використання

Конструкція used to використовується для вираження речей, які були правдиві у минулому, але не є правдивими на даний момент. Найчастіше цією конструкцією ми вказуємо на речі, які тривали певний час: колишня зовнішність, робота, місце проживання, звички та звичаї тощо. Як-от:

• I used to have short hair.
• Families used to all sleep in the same rooms .

В обох випадках used to виражає, що даний факт уже не є правдивим. У першому реченні ми вказуємо на те, що маємо уже не коротке волосся, у другому реченні ми описуємо довготривалий стан речей, який вже здебільшого не є правдивим.

Будова

У вищезгаданих прикладах ми можемо помітити, що used to використовується перед смисловим дієсловом, яке ставиться в основній формі. Питання та заперечення ми утворюємо завжди шляхом додавання допоміжного дієслова did:

• We did not use to go to that restaurant.
• Did your mother use to work as a teacher?

Складним аспектом англійської граматики є умовні речення. Завдяки ним ми можемо виразити різні ситуації та умови для їх виконання.

Перший тип умовних речень (first conditional) описує ситуації, які стануться у майбутньому, якщо буде виконана певна умова. Більше про їх утворення тут.

Другий тип умовних речень (second conditional) описує малоймовірні ситуації (вірогідність того, що вони стануться, дуже низька) або ситуації, які взагалі неможливі. Більше інформації про цей тип речень можна знайти тут.

Третій тип умовних речень (third conditional) описує ситуації, які могли б настати, якщо б була виконана певна умова, але яка не була виконана. Про утворення та використання цих типів речення тут.

Потім на сторінці ви можете потренуватись у використанні слів та словосполучень wish, unless, if only, if not в умовних реченнях.

Перший тип умовних речень – це один з типів умовних речень. Ми використовуємо його для вираження речей, які стануться у майбутньому, якщо буде виконана певна умова. Ми утворюємо цей тип речень за допомогою простого теперішнього часу у підрядній частині речення (умова) та простого майбутнього часу в головній частині речення (яка виражає те, що станеться). Наприклад:

• If I have time, we will go out.
• If I see him, I will tell him.

Підрядна частина умовного речення не обов’язково завжди стоїть на першому місці. Найчастіше вона починається сполучником if, завдяки чому її легко знайти в реченні:

• Kuba will have a party on Friday if his parents go away.
• He will go to the university if he does well in his exams.

Другий тип умовних речень

Другий тип умовних речень – це один з типів умовних речень. Ми використовуємо його для опису речей, з дуже низькою імовірністю настання їх у майбутньому. Цей тип речень утворюється за допомогою простого минулого часу у підрядній частині речення (умова) та модального дієслова would, після якого стоїть інфінітив у головній частині речення (яка виражає малоймовірне настання чогось). Наприклад:

• If I won a lot of money, I would buy a car.
• I would go with you if I felt better.

Якщо перший приклад виражає вкрай малоймовірну річ, то другий виражає умову, яка базується на дійсному факті, що людині не стане краще.

Другий тип умовних речень вживається також, щоб виразити речі, які є неможливими:

• If I were you, I would help them.

Неможливо стати кимось іншим, тому ми застосовуємо другий тип умовних речень. Вищезгадане речення є також хорошим прикладом використання were замість was. Were замість was вживається у другому типі умовних речень, коли ми прагнемо більш формального вираження. Ще одним гарним прикладом є наступне речення:

• If she were taller a bit, she would be taller than me.

Третій тип умовних речень

Третій тип умовних речень використовується тоді, коли ми роздумуємо на тим, що могло б статися, якщо б була виконана певна умова (але яка не була виконана). Ми утворюємо його за допомогою минулого доконаного часу в умовній частині речення (невиконаній умові) та модального дієслова would have, після якого стоїть дієприкметник минулого часу смислового дієслова в головній частині речення (яка виражає те, що би могло статися):

• He would have been on time, if he had left the house earlier.
• She would have become a teacher, if she had gone to university.

В обох випадках мова йде про речі, які не сталися. Вона не вчителька, а він не прийшов вчасно, тому що не були виконані умови, описані у підрядній частині речення.

Зі словами wish, unless, if only та if not ми можемо зіткнутися в умовних реченнях, як окремо, так і разом з умовою.

Wish та if only

Wish використовується для вираження бажання за подібним принципом, як в умовних конструкціях другого і третього типу. Наприклад:

• I wish I were taller (неможлива або малоймовірна ситуація → другий тип умовних речень).
• She wishes you had told her, so she didn’t have to go (умова, яка не була виконана у минулому → третій тип умовних речень).

Wish можна також замінити словосполученням if only , яке має значення от би, якби.

Ми також можемо зустрітися з wish або if only в конструкціях зі словом would. Ця конструкція вживається у випадках, коли ми хочемо зітхнути над неприємною або дратівливою ситуацією:

• I wish they would leave us alone.
• If only you would stay quiet.

Unless та if not

Зі словами unless та if not ми можемо зіткнутися у випадках, коли вони вказують на умову, тобто в умовних реченнях першого типу. Подивіться на їхнє використання в однаковому контексті:

• Unless he gets to the hospital quickly, he will die.
• He will die, if he does not get to the hospital quickly.

Пасивний стан (passive voice) в англійській мові використовується набагато частіше, ніж в українській мові. Дія у ньому виконується над підметом, але він сам не є виконавцем дії.

Утворення пасивного часу

Цей стан утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у відповідній формі та третьої форми смислового дієслова. Наприклад:

• The awards are given out annually.
• It is understood that the Earth is round.

Такий самий спосіб використовується й у випадку будь-якого іншого часу, але ми також маємо спиратися на правила утворення певного часу. Наприклад:

У першому випадку допоміжне дієслово to be змінилося на was згідно з правилами утворення past simple, а у другому випадку дієслово було змінено на will be відповідно до правил future simple.

Питання та заперечення

У випадку, коли нам потрібно утворити питання або заперечення, порядок дій буде таким самим, як і в активному стані. Тобто допоміжне дієслово переймає на себе всі граматичні функції, а смислове дієслово залишиться у третій формі. Наприклад:

• Are the apples being picked?
• The product isn’t sold internationally.

Незважаючи на те що пасивний стан зазвичай використовується для того щоб перевести фокус уваги з виконавця дії на саму дії, іноді нам все одно потрібно вказати виконавця дії. У пасивному стані це можна виразити за допомогою by та виконавця дії, які стоять після смислового дієслова:

• The car is being bought by my sister.
• The awards are given out annually by the committee.

Для того, щоб вирішити, який стан використати в реченні, потрібно визначити чи є підмет виконавцем:

Активний стан

Активний стан (active voice) – це стан, в якому, як і в українській мові, підмет є активним виконавцем дії. Тобто:

• I am washing the car.
• The children are eating cakes.

Пасивний стан

У пасивному стані (passive voice) навпаки дія виконується над підметом. Тобто:

• The car is being washed.
• The cakes are being eaten.

Більше про утворення та використання пасивного стану можна знайти тут.